Нинішня ситуація у Франції нагадує традиційні хвилі джихадистських завоювань територій, населених християнами, євреями та іншими немусульманами.

Грецькі, сербські та слов'янські історики протягом століть з гіркотою описували своїх зрадників – військових діячів, вигнаних аристократів, представників церковної еліти, – які укладали угоди з мусульманськими завойовниками і відкривали їм фортеці та міста.

Сучасний радикальний активізм ісламських діаспор багато в чому обумовлений директивами Організації ісламського співробітництва (своєрідним глобальним халіфатом, що представляє 57 ісламських країн). Концепція «дар аль-харб» («обитель війни») – країн, які ще належить завоювати в ім'я ісламу і які розглядаються як царство абсолютного зла, де панує «несправедливість» законів невірних, – як і раніше актуальна і дієва в ісламській теології.

Іншими словами, зіткнення цивілізацій триває, але тепер уже всередині самих цивілізацій, що приймають.

Джихад (https://t.me/politicalislam_russia/79) діє на кількох рівнях: невибірковий тероризм, цензура «богохульства», зміни законів, виборчі скриньки, запозичення неісламських концепцій, таких як «культура скасування», а також заклики до «опіру слідів» (проти християн) завоювання та панування) та «визволення» (заміні закону невірних шаріатом).

Ми також спостерігаємо маніпуляцію поняттями, коли злочинці стають жертвами, наприклад, через насильницьке нав'язування «ісламофобії».

Хочемо зауважити, що для фобії є багато підстав:
⚪️шлюби з дітьми,
⚪️смертна кара за богохульство і віровідступництво,
⚪️узаконене згвалтування невірних,
⚪️жорстоке поводження з жінками та дівчатками,
⚪️ забивання камінням до смерті за перелюб (включаючи випадки, коли жертва була зґвалтована) тощо.

Поняття справедливості визначається виключно відповідно до ісламських критеріїв справедливості.

Тому можуть вживатися одні й ті самі слова – «право», «визволення», «опір», «справедливість», «Бог» – але ми не підозрюємо, що їхнє значення і підтекст часто цілком суперечать тим, які прийнято розуміти у нас.

Натиск на неісламські цивілізації поширюється і їх історію, яка листується, ставлячи під питання саму легітимність їх існування.

Античність, а також християнська історія та цивілізація витісняються концепцією «джахілійя» (епохи невігластва) – світу, яким він був до появи ісламу.

Осуд «окупантів» спрямований виключно проти неісламських країн, кожну з яких було ісламізовано спочатку за допомогою джихадистських завоювань, а потім через тиск на немусульманське корінне населення, яке розглядалося як нижче.

Євреї і християни були ізольовані в окремих кварталах; їм заборонялося володіти землею, носити зброю, одягатись як мусульмани, а також їздити на конях чи верблюдах. Їхній одяг, житла та молитовні будинки мали виглядати убого. Їх слід принижувати у всіх відносинах.У тій самій Османській імперії щороку певну кількість християнських дітей обох статей викрадали, перетворювали на рабів, ісламізували і робили з них солдат, євнухів у гарем або сексуальних рабів, хоча деяким щастило і вони потрапляли в османську адміністрацію, де могли.

«Радикально налаштованих» і «вовків-одинаків», як бачимо, не так уже й мало. Подібні бунти це вже не виняток, а радше демонстрація середньостатистичного настрою ісламських діаспор. Мета - підвести ще більше територій під загальний знаменник шаріату.

Принципи ісламського права, що випливають із Корану і сунни Мухаммеда, не визнають свідчень немусульман та їх права на самооборону, їхніх прав на суверенітет, власність чи територіальну незалежність.

Поки що християнам не дозволять будувати церкви та собори в Катарі — в Європі не повинно бути мечетей. Все просто

Так жорстко висловився польський євродепутат Домінік Тарчинський в інтерв'ю Пірсу Моргану.
Він прямо заявив: — Іслам несумісний із західними цінностями. — Він би повністю закрив Польщу мусульманським іммігрантам. — Франція, на його думку, уже «упала». Надто пізно.
Тарчинський нагадав про очевидну річ, про яку всі вважають за краще мовчати: у Катарі (і Саудівській Аравії) християнам фактично заборонено вільно будувати храми та відкрито сповідувати віру. При цьому Катар активно фінансує мечеті та ісламські центри по всій Європі, зокрема в католицьких країнах.
Реципрокність. Взаємність. Елементарна справедливість.

Сахіх Бухарі 5080 — Повідомляється, що Джабір ібн Абдуллах сказав: «Коли я одружився, Посланник запитав мене: “На кому ти одружився?” Я відповів: “Я одружився з жінкою, яка вже була одружена”. Він сказав: “Чому ж не на дівиці, з якою ти міг би гратись*?”».

Джабір також сказав: «Посланець сказав: “Чому ж не на дівиці, з якою ти міг би грати*, і яка б грала* з тобою?”».

*Інтимні ласки.

Мухаммед прийшов до Медини як релігійний біженець. Їх прийняли єврейські племена. За 5 років три клани, які їх дали притулок, зникли: ВИГНАНІ, ЗБЕЗГОЛОВЛЕНІ, ПОРОБЛЕНІ. Їхні землі та багатства захоплені. Це не імміграція. Це генеральний план: прийти слабкими, збільшити свою чисельність у країні, що приймає, а потім завоювати її зсередини. Так само впав Ліван. Нині це відбувається в Європі.

У біографії "мирного" пророка: "Сірат Расул Аллах", написаної Ібн Іцхаком на сторінці 369 написано наступне:

Посланець сказав:

Убивайте кожного єврея, який опинився у вашій владі. Після цього Мухайса напав на ібн Сунайбу, єврейського купця, з яким вони мали ділові відносини, і вбив його. Хувайса (старший брат Мухайси) не був мусульманином, він почав бити молодшого брата, примовляючи: Ти, ворог Аллаха, череві походить від його багатства.

Мухаммад наказав мусульманам очистити територію Аравії від євреїв та християн.

Я чув, як посланник Аллаха сказав: Я вижену всіх євреїв і християн з Аравії і не залишу нікого, крім мусульман.

(Сахіх Муслім, книга 19, хадіс 4366)

Мухаммад використав будь-які прийменники, щоб вигнати чи оголосити війну євреям Медини. Уклавши мирний договір із євреями Медини, Мухаммад чекав приводу його розірвати і коли між арабами та євреями сталася сутичка на ринку, Мухаммад не почав приміряти сторони, а вигнав євреїв і вбив.

Мусульманин пише:

Нас багато просто, iн ша Аллах скоро ще більше стане, і вас задавимо 😂😂 шкода що вас в СНД трохи більше ніж потрібно було б, потрібно було як в Китаї обмежити народжуваність

Руйнування міфів. Міф 4

"Ніхто не може зрозуміти іслам, не знаючи арабської. При перекладі іншою мовою, сенс змінюється."

Це твердження докорінно помилкове. Проте воно часто звучить з вуст тих, хто прагне не допустити критичного аналізу ісламської доктрини. Це тактика в дебатах, метою якої є дискредитація оппонента.

У самому Корані стверджується, що Коран – це всеосяжне послання всьому людству на всі часи. Якщо послання глобальне, то його має розуміти будь-яка людина будь-якою мовою.
Переклади ісламських текстів виконані кваліфікованими вченими ісламськими і поширюються в мечетях як достовірні джерела. Є підстави вважати, що вони розуміють свої священні тексти і вірно передали їхній зміст.

До того ж, більшість мусульман не володіє арабською, і при зверненні до ісламу ніхто не складає іспит на знання мови.

Ще варто задуматися про те, що більше половини Корану присвячено темі кафірiв та політики. Така праця за змістом відноситься скоріше до політичної, ніж до релігійної, і може бути перекладена іншими мовами і зрозуміла будь-якою освіченою людиною.

Руйнування міфів. Міф 3

В ісламі багато різних течій, іслам буває різним

Усі ісламські течії спираються на Коран і приклад Мухаммеда, вони будуються на одному ідеологічному фундаменті. Тим не менш, ісламські течії і більше того, різні ісламські організації та країни можуть вступати в конфлікт один з одним, коли йдеться про контроль та владу над конкретною територією чи соціальними групами.

АЛЕ! Мусульмани рiзних течій миттєво об'єднаються перед загальним супротивником – немусульманами. Тоді суперечки між ними раптом перестають бути значними.

Це пов'язано з тим, що у всіх ісламських течіях немає принципових відмінностей у тому числi політичної складової – у відношенні до кафiрiв (немусульман), оскільки вони базуються на одних і тих самих основних джерелах.

Коран 8:55 Воістину, найгіршими з живих істот перед Аллахом є ті, що не увірували та не увірують

Коран і приклад пророка Мухаммеда дозволяють всілякі дії проти невiрних, від миролюбних до насильних. Незважаючи на яскраво виражену смислову двоїстість, пізня частина тексту Корану (дана в Медіні), в якій містяться строфи, які закликають і схвалюють насильство, вважається сильнішим.

Коран 109:6 «У вас є ваша релігія, а в мене моя!»
Коран 33:61 «…Де б їх не виявили, їх хапатимуть і безжально вбиватимуть»

Отже, всі ісламські течії мають спільний знаменник - політичну стратегію, визначену текстами, і жодна їх дає рівних прав окупантам.

Руйнування міфів. Міф 2

"Ісламу потрібний час для реформування. Просто іслам – це наймолодша релігія."

Реформування ісламу та ісламської доктрини, щоб його модернізувати, неможливе з погляду логіки.

Іслам заснований на трьох джерелах – Корані, Сірі (біографії Мухаммеда) та Хадиси (історіях з його життя).Ці джерела в ісламі вважаються досконалими.Коран – послання Аллаха, і воно бездоганне.

Коран 2:2 Це Писання, в якому немає сумніву, є вірним посібником для богобоязливих.

Мухаммед – зразок ідеального людського життя згідно з ісламською доктриною, до найдрібніших подробиць.

Коран 33:21 У посланці Аллаха був чудовий приклад для вас, для тих, хто сподівається на Аллаха і Останній день і поминає Аллаха.

Будь-яка зміна означатиме недосконалість або Аллаха, або його пророка, а також призведе до фундаментального протиріччя ідеї переваги цих джерел.І як можна ставити під сумнів те, що зовсім за визначенням?

Замкнене коло.

Руйнування міфів.

Міф 1

Іслам замислювався як чисте вчення про бога. Те, що з нього роблять зараз – це неправильне тлумачення Корану.

Мухаммед – головний авторитет по тлумаченню Корана, і що б не говорили інші – це не має значення. Його життя – це ідеальний приклад людини, яка живе згідно з Кораном. Тому ключ до розуміння Корану лежить у знанні біографії та історій із життя ісламського пророка.

Коран 33:36
Для віруючого чоловіка та віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах та Його посланець вже ухвалили рішення. А хто не послухається Аллаха та Його посланця, той впав у очевидну оману.

Правда в тому, що в Корані дійсно зазначено два різні підходи до окупантів (немусульман). Це і толерантність, і джихад.

Але це не питання тлумачення. Терпимість рекомендована в тих випадках, коли іслам слабкий, а час джихаду настає, коли він сильний.

Мухаммед був успішним політиком. Його політичні дії щодо окупантів привели іслам до перемоги над іншими цивілізаціями.

«БОЖЕСТВЕННИЙ» СТИЛЬ КОРАНУ

Мусульмани часто розповідають, що коран має свiй неповторний стиль, який підтверджує диво цієї книги.
Проте фахівці з арабської філології так не вважають.

Маріїн Ван Путтен щодо красномовства Корану:

Я думаю, що доісламська поезія цілком перевершує Коран у плані красномовства — на мій суб'єктивний погляд. 🙂

Джерело: https://www.reddit.com/r/AcademicQuran/s/LHtmuITC9y

У науковій роботі з арабської мови написано:

Тепер, коли ми порівнюємо стиль, метод викладу, чистоту лексики, вдале поєднання слів і підбір хороших рим у цих доісламських творах із Кораном, ми нерідко схиляємося до того, щоб визнати за ними безперечну перевагу. І лише спосіб життя, далекий від будь-якого навчання, може пояснити ту явну скруту, яку відчуває автор Корану, коли хоче писати римованою прозою і виявляє нестачу навіть звичайних лексичних засобів. Так, у сурі „Аль-Джинн“ автор, безумовно, мав намір писати саж' (римованою прозою), але, зіткнувшись з обмеженістю свого словникового запасу, повторює одне й те саме слово (أَحَدًا) шість разів наприкінці 28 коротких речень.

Leaves From Three Ancient Qur'ans; Possibly Pre-Othmanic, стор. 23

Також арабіст Теодор Нелдеке пише:

Стиль, мова та підхід до тем, які поступово розвивалися у другому мекканському періоді, у третьому періоді постають у повністю сформованому вигляді. Мова стає затягнутою, нудною і прозаїчною. Нескінченні повтори, в яких пророк не соромиться використовувати практично ідентичні слова, аргументація, позбавлена ​​гостроти та ясності, яка переконувала лише вже звернених, і одноманітні розповіді часто роблять одкровення відверто втомливими. Людині, яка не зацікавлена ​​в мові оригіналу або в історико-релігійних проблемах, важко прочитати пізні частини Корану вдруге. Звичайно, не можна сказати, що пристрасний дух перших одкровень повністю зникає — він все ж таки проривається, хоч і окремими спалахами. Але прозова, багатослівна мова погано підходить для гідного вираження його уяви, коли вона проявляється. З подовженням стилю тісно пов'язана і довжина аятів, що росте, через що від поетичної форми залишається тільки ритма. Хоча ритма як і часто звучить як виразне завершення думок, вона також нерідко дратує, будучи використана недбало і зведена до найпростіших форм, таких як -?, -? і т. д. Деякі сури бувають надмірно довгими, хоча ці довгі уривки можуть складатися з більш коротких частин.
Мухаммад був у кращому випадку пересічним стилістом. Його літературне значення ґрунтується на його оригінальному створенні нового, подібного до біблійного, стилю для текстів його нової релігії

Theodor Nöldeke, "The History of the Qurʾān", с. 117.