Нинішня ситуація у Франції нагадує традиційні хвилі джихадистських завоювань територій, населених християнами, євреями та іншими немусульманами.
Грецькі, сербські та слов'янські історики протягом століть з гіркотою описували своїх зрадників – військових діячів, вигнаних аристократів, представників церковної еліти, – які укладали угоди з мусульманськими завойовниками і відкривали їм фортеці та міста.
Сучасний радикальний активізм ісламських діаспор багато в чому обумовлений директивами Організації ісламського співробітництва (своєрідним глобальним халіфатом, що представляє 57 ісламських країн). Концепція «дар аль-харб» («обитель війни») – країн, які ще належить завоювати в ім'я ісламу і які розглядаються як царство абсолютного зла, де панує «несправедливість» законів невірних, – як і раніше актуальна і дієва в ісламській теології.
Іншими словами, зіткнення цивілізацій триває, але тепер уже всередині самих цивілізацій, що приймають.
Джихад (https://t.me/politicalislam_russia/79) діє на кількох рівнях: невибірковий тероризм, цензура «богохульства», зміни законів, виборчі скриньки, запозичення неісламських концепцій, таких як «культура скасування», а також заклики до «опіру слідів» (проти християн) завоювання та панування) та «визволення» (заміні закону невірних шаріатом).
Ми також спостерігаємо маніпуляцію поняттями, коли злочинці стають жертвами, наприклад, через насильницьке нав'язування «ісламофобії».
Хочемо зауважити, що для фобії є багато підстав:
⚪️шлюби з дітьми,
⚪️смертна кара за богохульство і віровідступництво,
⚪️узаконене згвалтування невірних,
⚪️жорстоке поводження з жінками та дівчатками,
⚪️ забивання камінням до смерті за перелюб (включаючи випадки, коли жертва була зґвалтована) тощо.
Поняття справедливості визначається виключно відповідно до ісламських критеріїв справедливості.
Тому можуть вживатися одні й ті самі слова – «право», «визволення», «опір», «справедливість», «Бог» – але ми не підозрюємо, що їхнє значення і підтекст часто цілком суперечать тим, які прийнято розуміти у нас.
Натиск на неісламські цивілізації поширюється і їх історію, яка листується, ставлячи під питання саму легітимність їх існування.
Античність, а також християнська історія та цивілізація витісняються концепцією «джахілійя» (епохи невігластва) – світу, яким він був до появи ісламу.
Осуд «окупантів» спрямований виключно проти неісламських країн, кожну з яких було ісламізовано спочатку за допомогою джихадистських завоювань, а потім через тиск на немусульманське корінне населення, яке розглядалося як нижче.
Євреї і християни були ізольовані в окремих кварталах; їм заборонялося володіти землею, носити зброю, одягатись як мусульмани, а також їздити на конях чи верблюдах. Їхній одяг, житла та молитовні будинки мали виглядати убого. Їх слід принижувати у всіх відносинах.У тій самій Османській імперії щороку певну кількість християнських дітей обох статей викрадали, перетворювали на рабів, ісламізували і робили з них солдат, євнухів у гарем або сексуальних рабів, хоча деяким щастило і вони потрапляли в османську адміністрацію, де могли.
«Радикально налаштованих» і «вовків-одинаків», як бачимо, не так уже й мало. Подібні бунти це вже не виняток, а радше демонстрація середньостатистичного настрою ісламських діаспор. Мета - підвести ще більше територій під загальний знаменник шаріату.
Принципи ісламського права, що випливають із Корану і сунни Мухаммеда, не визнають свідчень немусульман та їх права на самооборону, їхніх прав на суверенітет, власність чи територіальну незалежність.